За даними ВООЗ більше половини дорослого населення світу страждають на серцево-судинні захворювання: артеріальну гіпертензію (АГ), ішемічну хворобу серця (ІХС), аритмії, атеросклероз. Експертами ВООЗ встановлено, що своєчасне лікування хворих на цю патологію подовжує життя, поліпшує його якість, зменшує кількість важких ускладнень: крововилив в мозок, стенокардія, інфаркт міокарду, ниркова недостатність, нефросклероз, ретинопатія, енцефалопатія, аневризми, діабет та інші. Перераховані ускладнення приводять до розвитку гострої або хронічної недостатності, що і є причиною летального наслідку (1). АГ негативно впливає на протікання інфаркту міокарда, крововиливу в мозок, цукрового діабету, серцевої та ниркової недостатності (3, 5). Так тривалість життя хворого, що переніс інфаркт міокарду, при наявності АГ значно зменшується: через рік після перенесеного інфаркту вмирає 35% хворих з АГ і тільки 25% хворих з нормальним артеріальним тиском (АТ).

Рівень АТ в організмі залежить від роботи серця, тонусу периферичних судин, об`єму та електролітного складу крові, її в`язкості і регулюється центральною і вегетативною нервовою системою, ендокринними залозами, інтенсивністю обміну речовин. Підвищують АТ ренін-ангіотензинова система (ангіотензин 11), електроліти (натрій, кальцій), медіатори симпатичної нервової системи - катехоламіни, вазопресин, альдостерон, деякі лейкотрієни. Понижують артеріальний тиск: релаксуюча система судин, де медіатором є оксид азоту – NO, медіатор парасимпатичної нервової системи ацетилхолін, вазодилятуючі простагландини та кініни (зокрема, брадикінін). Підвищення артеріального тиску – одна з причин зменшення тривалості життя (3, 5). Найгірший прогноз у людей з найбільш високими цифрами АТ. Як свідчать дослідження кардіологів чоловік 35 років з АТ 120/80 мм. рт. ст. має шанс дожити до 76 років (в середньому), тоді як його ровесник з АТ 150/100 мм. рт. ст. тільки до 60 років.

Артеріальна гіпертонія характеризується не тільки підвищенням АТ, але значними структурними змінами функції та структури міокарда і судин: гіпертрофією лівого шлуночка, атеросклерозом судинної стінки, поступовим розвитком серцево-судинної недостатності. Зміни в серці при гіпертонічній хворобі отримали назву структурне ремодилювання серця. У разі ремоделювання серця спостерігаються зміни в інтраміокардіальних судинах з нагромадженням в їх адвентиції колагену, виникнення мікроскопічних рубців у ділянці некротично змінених міофібрил серця та фіброзних волокон в лівому та правому шлуночках (3,5).

За сучасним уявленням в розвитку гіпертонічної хвороби мають значення багатофакторні етіо-патогенетичні механізми. До таких основних факторів відносять підвищення функції ренінангіотезинової системи, зокрема, збільшення синтезу реніну та обміну електролітів: кальцій, магній, натрій, калій. Має значення підвищення активності симпатичної системи (гіперадреналінемія, підвищення чутливості судин до катехоламінів) та зміна функції внутріклітинних медіаторів (простагландини, брадикінін та інші). Порушення обміну речовин в організмі: енергетичного, білкового, ліпідного, дисфункція ендотелію судин, порушення мікроциркуляції, апоптозу, перекисного окислення ліпідів, гіпоксія тканин.

Згідно з рекомендаціями Українського товариства кардіологів прийнята схема “крок за кроком” лікування АГ. При м`якій та помірній АГ лікування розпочинають з монотерапії одним з медикаментів першого ряду, а при тяжкій формі АГ – з комбінованого застосування двох чи трьох препаратів. Хворому призначають гіпотензивний засіб з першого ряду в середній дозі. Якщо досягнуто гіпотензивного ефекту, то продовжують лікування. У разі недостатної гіпотензивної дії, якщо протягом 4-х тижднів монотерапії гіпотензивним препаратом не досягнуто лікувального ефекту, то переходять на комбіновану фармакотерапію.

АГ є патогенетично неоднорідним захворюванням, у різних хворих підвищення АТ зумовлено неодинаковими механізмами. Визначити провідний чинник підвищення тиску у хворого досить важко. Тому більш доцільно застосовувати комбіновані препарати.

Перевагами комбінованої терапії є те, що комбінація двох або більше гіпотензивних засобів, які впливають на різні механізми підвищення артеріального тиску, сприяє більш вираженому лікувальному ефекту, зменшує побічну дію препаратів, так як останні застосовуються в менших дозах, є можливість проводити тривалу фармакотерапію в поліклінічних умовах. Крім цього, можна зменшити кількість прийому ліків протягом доби. Багатофакторні етіо-патогенетичні механізми приводять і до розвитку серцевої недостатності. По етіології: коронарогенні фактори (ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарду, після інфарктний стан), не коронарогенні фактори (артеріальна гіпертензія, аритмії, пороки серця, міокардити, ендокардити, перикардити, кардіоміопатії, тиреотоксикоз, інфекційні захворювання). При хронічній серцевій недостатності має місце пригнічення систолічної та порушення діастоличної функції серця, зменшення швидкості кровообігу, порушення функції інших органів (печінки, нирок, шлункового-кишкового тракту), зміни в обміні речовин.

Як свідчать епідеміологічні дослідження у разі призначень препарату одна таблетка на добу більшість хворих лікуються регулярно. За призначення двох таблеток на добу - тільки 24% хворих лікуються регулярно і лише кожний десятий хворий продовжує лікування, якщо їм запропоновано приймати три таблетки на добу. Комбінована терапія може застосовуватися як у вигляді двох і більше окремих препаратів, так і у вигляді фіксованої комбінації. Остання має важливі переваги, зокрема, хворий приймає препарат у вигляді таблетки чи драже з точним науково обґрунтованим дозуванням. Така комбінація добре вивчена клініко-фармакологічно, викликає менше побічних ефектів (2, 3, 5, 6).

Відомим комбінованим гіпотензивним препаратом є адельфан, до складу якого входить 0,1 мг резерпіну, 10 мг дигідралазину, 10 мг дигідрохлортіазиду і 600 мг калію хлориду. Значна кількість побічних ефектів (пригнічення функції нервової системи, понос, ульцерогенний вплив на слизову шлунка резерпіну, підвищення ризику розвитку резерпіном злоякісних пухлин молочної залози у жінок, необхідність вживати 2-3 рази на день зменшують цінність адельфану.

Тріампур композітум (25 мг триамтерена і 12,5 мг гідрохлортіазиду) також необхідно вживати 2 рази на день, та й ефективність його не дуже висока. Віскальдикс (в таблетці містить 100 мг атенололу і 5 мг клопаміду) призначають по 1-2 дві на день.

Теноретик (в таблетці міститься атенолола і 25 мг хлорталидона) призначають по таблетці 2 рази на день. За останні роки в медичній практиці для лікування АГ частіше застосовують інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту та діуретики.

Багатьма дослідженнями засвідчено (2, 3, 5, 6, 9, 12), що застосування діуретичних засобів, зокрема, дихлотіазиду, при АГ дозволяє значно зменшити кількість ускладнень цього захворювання і смертність від них. Мета-аналіз результатів 14 великих досліджень показав, що пониження артеріального тиску діуретиками на 5-6 мм. рт. ст. на протязі 3-5 років зменшує частоту інсультів на 42% та інфарктів на 14%. Крім цього діуретики забезпечують тривалу антигіпертензивну дію (їх можна призначати 1 раз на добу).

Незважаючи на ці переваги, діуретики мають деякі фармакологічні властивості, що обмежують їх застосування. У хворих АГ ці медикаменти викликають збільшення активності реніну (один з основних судинно-звужувальний фактор) плазми крові. Поряд з цим підвищується активність симпати-адреналової системи. Ще один фактор-негативний вплив на метаболізм: гіпокаліємія, збільшення рівня холестерину і тригліцеридів, порушення обміну глюкози та збільшення кількості сечової кислоти в крові. Найбільш суттєвим недоліком діуретиків є те, що ці засоби ефективні тільки у 40-50% хворих АГ.

Високо ефективними препаратами, що впливає на ренін-ангіотензинову систему є інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ). В кардіологічній практиці частіше застосовують ІАПФ: каптоприл, еналаприл, лізиноприл, периндоприл, фозиноприл (2. 3, 6). До комбінованих препаратів, які містять інгібітори анготензинперетворюючого ферменту, відносяться каптопрес-Дарниця (капозид), що містить 50 мг капотену і 25 мг гідрохлоротіазиду, енафрил, що містить 10 мг еналаприла і 12,5 мг гідрохлоротіазиду, а також ліпразид, що містить 10 або 20 мг лізіноприлу і 12,5 мг гідрохлотіазиду.

Діуретичні засоби і ІАПФ протилежно діють на основні показники метаболізму в організмі хворого. ІАПФ, на відміну від діуретичних препаратів, збільшують кількість калію в крові, спричиняють гіпоглікемію, гіпохолестеринемію, виявляють урикозуричний ефект. Синергізм гідрохлоротіазиду та ІАПФ зумовлений їх впливом на різні патогенетичні механізми, що сприяють розвитку ГХ. Зниження АТ та кількості циркулюючої крові під впливом діуретика - це два сильних стимулятора синтезу реніну з подальшим підвищенням рівня ангіотензину 11. Збільшення же концентрації ангіотензину 11 стимулює синтез наднирниками альдостерону. Останній факт приводить до затримки натрію в організмі, значному виділенню калію з сечею з відповідним ослабленням гіпотензивної дії діуретичного засобу. Лізиноприл нівелює ці ефекти діуретику. Спільна дія діуретичного засобу та лізиноприлу потенціює позитивний вплив антигіпертензивної терапії на серцевий м`яз у хворих АГ.

Лізиноприл має властивість попереджувати ремоделювання міокарда після перенесеного інфаркту та зменшувати прояв гіпертрофії лівого шлуночка у хворих на ГХ. Ця дія у лізиноприла виражена більшою мірою, ніж у антагоністів кальцію, бета-блокаторів та діуретиків. Більш помітнішу кардіопротекторну дію викликає ліпразид. Для нього характерний ренопротекторний вплив. Комбінація лізиноприлу і гідрохлортіазиду є найбільш ефективним в порівняні з іншими гіпотензивними засобами щодо попередження інфаркту міокарда.

Ліпразид суттєво понижує як систолічний, так і діастолічний АТ, не порушуючи при цьому його добового (циркадного) ритму. Одночасно зі зниженням абсолютних значень систолічного і діастоличного тиску ліпразид зменшує величину і швидкість ранкового наповнення АТ, його варіабельність, нормалізує порушений у хворого при АГ циркадний ритм. Нормальний циркадний ритм АТ характеризується хвильоподібними змінами: понижується вночі і дещо підвищується ранком та вдень. Хворі з неускладненою АГ в більшості випадків (біля 80%) мають нормальний циркадний ритм АТ, хоча абсолютні величини тиску у них підвищені.

Оптимальний варіант лікування – тривале зниження кров`яного тиску при збереженні нормального циркадного ритму. Ліпразид відповідає цим вимогам (4). Для лікування артеріальної гіпертонії та хронічної серцевої недостатності початкова доза ½ або 1 таблетка ліпразиду-10 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. При недостатньому ефекті препарату у хворих з вираженою АГ призначають ліпразид-20 1 раз на добу. Лікування ліпразидом може проводитися тривало без значної побічної дії. Ліпразид добре переноситься хворими, інколи виникають побічні явища, які харатерні і для лізиноприлу, але зустрічаються рідше. Протипоказаннями до застосування ліпразиду є значні порушення функції нирок (кліринс креатинину менше 60 мл/хв), двобічний стеноз ниркових артерій, гломелуронефрит, гіпокаліємія, гіпонатріємія, вагітність, підвищена чутливість (ідіосинкразія) до ліпразиду та дихлотіазиду, подагра. Взаємодія з іншими препаратами. Гіпотензивна дія ліпразиду підсилюється при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами, снотворними, курареподібними засобами, антидепресантами. Ослаблення гіпотензивної дії спостерігається у разі вживання ліпразиду з нестероїдними протизапальними (ацетилсаліцилива кислота, індометацин), пероральними протидіабетичними препаратами, а також з натрію хлорид. Не рекомендується призначати ліпразид з літію карбонатом (посилюється токсична дія літію карбонат на серце та нервову систему), препаратами калію і калійзберігаючими (спіронолактон, триамптерен) діуретиками (токсична дія калію на серцево-судинну систему), медикаментами, що зменшують рівень калію в плазмі крові (глюкокортикоїди, послаблюючі, амфотерицин), цитостатиками, імунодепресантами, алопуринолом (збільшується негативний вплив на систему крові).

Узагальнюючи, можна констатувати, що для комбінованого препарату ліпразиду характерні такі позитивні клініко-фармакологічні властивості:

1. Основний діючий медикамент ліпразиду лізиноприл не метаболізується в організмі, що дозволяє більш точно контролювати рівень медикаменту в крові та його гіпотензивну дію. Другий гіпотензивний препарат - дихлотіазид не тільки потенціює гіпотензивний ефект лізиноприлу, але зменшує побічні ефекти. Тому гіпотензивний ефект тривалий.

2. Ліпразид впливає на головні патогенетичні механізми розвитку АТ, виявляє виражений пролонгованний (до 24 год у разі вживанні однієї таблетки на добу) гіпотензивний ефект при різних формах ГХ, в тому числі при резистентних до інших препаратів, практично без порушення циркадного ритму АТ.

3. Ліпразид рекомендується для лікування хронічної серцевої недостатності.

4. Наявність ліпразиду в 2-х лікарських формах (ліпразид-10 і ліпразид-20) дозволяє диференційовано застосовувати препарат для лікування ГХ та серцевої недостатності.

5. Ліпразид добре переноситься, рідко викликає побічну дію.

6. Ліпразид можна застосовувати не тільки в стаціонарі, але в умовах поліклініки.